Південна Корея переживає період «перегріву» ринку кав’ярень та кафе, де кількість закладів давно перевищила рівень прийнятної конкуренції.

В країні з населенням у 51 мільйон працює близько 80 тисяч кав’ярень, і понад десять тисяч із них — лише в Сеулі. У деяких районах столиці кафе розташовані буквально одне поруч з іншим, борючись за той самий потік гостей. Така щільність стала наслідком багаторічної еволюції корейської кавової культури — від елітарного напою до повсюдного «айс-американо», що перетворився на неофіційний символ повсякденного життя.

Популярність кав’ярень була підживлена не лише попитом. Для багатьох корейців відкриття власного кафе стало спробою втечі від жорсткої офісної культури з її довгими годинами роботи, ієрархією та вигоранням.

Маленькі квартири, дефіцит приватного простору та звичка проводити час у публічних місцях зробили кафе «другим домом», місцем навчання, роботи, побачень і створення контенту для соцмереж. Це породило місцевий феномен «instagram-кафе», де інтер’єр і подача десертів часто важать більше, ніж смак напоїв. Проте саме гонитва за трендами призвела до надлишкової кількості концептуально схожих закладів.

Франшизи, що здавалися легким стартом для новачків, також не стали панацеєю. Попит на відомі бренди зростає, але разом із ним — і витрати: роялті, закупівлі, маркетинг та оренда, яка в Сеулі є однією з найвищих у Азії.

Через це навіть популярні мережеві точки працюють із невеликою маржею, а незалежні кав’ярні часто балансують на межі збитковості. За оцінками консультантів, середній власник кав’ярні працює по 13–14 годин на день і заробляє трохи більше за мінімальну зарплату. Ризики при цьому повністю лягають на нього — від коливань цін на зерно до нестабільності відвідуваності.

Водночас ринок стискається. Уперше за десятиліття в Південній Кореї закрилося більше кав’ярень, ніж відкрилися, а строк життя невдалих проєктів часто не перевищує двох років — саме до завершення першого договору оренди. Багато підприємців, не витримавши конкуренції з гігантами на кшталт Starbucks чи локальними мережами на зразок Mega Coffee, залишають бізнес із боргами та розчаруванням у підприємництві.

Соціальний тиск лише посилює ситуацію. У суспільстві, де успіх часто вимірюють зовнішніми ознаками, закриття кафе сприймається як особиста поразка. Та попри фінансові складнощі, кав’ярні стали важливою інфраструктурою для міської креативної економіки — тут народжуються стартапи, проводяться інтерв’ю, працюють фрилансери. Це робить сектор культурно значущим, але не захищеним від ринкових коливань.

Держава поки утримується від жорсткого регулювання, хоча експерти говорять про потребу у прозорішому контролі франшиз і кращому інформуванні потенційних власників про реальні ризики та економіку кавового бізнесу. Адже перенасичення не лише знижує прибутковість, а й робить міське середовище одноманітним, витісняючи інші види підприємництва та підвищуючи вразливість локальної економіки.

У довгостроковій перспективі ринок, за оцінками аналітиків, неминуче трансформуватиметься. Частина закладів закриється, інші переформатуються в коворкінги, культурні простори або гібридні формати. Ті ж, хто залишиться, робитимуть ставку на якість, унікальність і більш точні бізнес-моделі. Корейський кавовий бум, який свого часу здавався історією мрії про власну справу, став ілюстрацією того, що навіть популярні та трендові ринки не можуть рости безкінечно.

Усі представлені фото та відео матеріали отримані з відкритих публічних джерел, належать їх Власникам і публікуються виключно для ознайомлення читачів та не мають будь-якого комерційного використання. Також, для підготовки, обробки і корегування зображень та відео можуть бути використовані публічні сервіси з використанням штучного інтелекту.

#Новини Ресторанів #Новини Кафе #Новини Барів #Новини Готелів #Pro-HoReCa / Статті #Аналітичні огляди / Тенденції ринку #Постачальники HoReCa Україна