У Краматорську, який вже понад десять років живе поруч із війною, є заклад, який знає чи не кожен мешканець міста. Тут призначають зустрічі, сюди приходять трохи відпочити від постійної напруги, тут розмовляють про життя, втрати, дітей і майбутнє. А якщо потрібно пояснити таксисту, куди їхати, достатньо сказати лише два слова: «Мені у Рожеву».
Так у Краматорську називають кав’ярню Катерини Селедцової — підприємниці, шеф-кондитера, волонтерки та людини, яка живе та працює у прифронтовому місті.
Сама Катерина говорить просто: вона настільки пов’язана з Краматорськом, що вже не уявляє себе в іншому місці.
«Я тут корінням приросла. І мене вже не висмикнути», — каже вона.
Народилася Катерина у Шахтарську в Донеччині. Але прожила там лише перші кілька місяців свого життя. Потім, родина переїхала разом із нею до Краматорська.
Відтоді все життя Катерини пов’язане саме з цим містом у Донеччині.
Як усе починалося
Свою підприємницьку історію Катерина почала у 2016 році.
Тоді й була відкрита перша власна мобільна кав’ярня на центральній вулиці Краматорська. Практично усі процеси та керування процесами Катерина виконувала самостійно, розбираючись з усіма «нюансами» нової кавової справи.
«Усі концепції, меню, технологічні карти, співробітники, бухгалтерія — усе це було на мені», — згадує вона.
На той час, сучасна кавова культура лише починала розвиватися, тому мобільна кав’ярня швидко стала популярною.
Навколо неї сформувалося справжнє міське ком’юніті.
«Була купа машин, купа людей, постійні зустрічі. Люди приходили не лише за кавою. Вони приходили спілкуватися», — говорить Катерина.
Згодом, з’явилася друга мобільна точка.
А вже у 2018 році підприємниця відкрила свій перший повноцінний заклад у Дружківці.
Заклад площею 124 квадратні метри мав власну кухню та виробничі цехи. Саме тоді Катерина виграла грант від Програми розвитку ООН, який дозволив створити повноцінне виробництво.
Тут випікали булочки для бургерів, круасани, готували тісто для піци та різноманітні заготовки для інших закладів.
«Ми виробляли практично все, що тільки можна було виробляти», — згадує вона.
Кондитер без кондитерської освіти
Цікаво, що за освітою Катерина зовсім не кухар і не кондитер.
Вона — фінансист та юрист.
У світ десертів її привела необхідність.
Спочатку заклад закуповував готові вироби та напівфабрикати у місцевих домашніх кондитерів. Продукція була якісною, але фінансова модель не працювала.
«Ми працювали або в нуль, або навіть у мінус. Я просто порахувала калькуляцію і зрозуміла, що треба починати робити все самостійно», — розповідає вона.
Так у 2018 році почалося її професійне навчання.
Катерина інвестувала у нього значні кошти. Вона проходила курси у багатьох відомих кондитерів та шефів, навчалася у Каріма Бурджи, Олександра Трофименкова, Іннеси Польцевої, працювала з майстрами з Італії.
Навчання триває й досі.
«У цій справі неможливо зупинитися», — переконана вона.
Сьогодні Катерина не лише створює десерти, а й повністю розробляє технології власного виробництва.
Початок бізнесу «з нуля» та початок війни
Попри успішний розвиток, бізнес неодноразово доводилося починати майже з нуля.
З початку виникли серйозні проблеми з орендодавцем у Дружківці.
Потім було відкриття нової кондитерської у Краматорську.
А згодом – складнощі та втрата приміщення закладу.
«На цьому все і закінчилося», — згадує вона.
Більшу частину обладнання довелося продати, щоб погасити борги.
А потім почалася повномасштабна війна.
На лютий 2022 року у Катерини залишилася лише одна повноцінна працююча кав’ярня та перша мобільна точка в центрі міста.
Останню вона вирішила закрити через небезпеку.
І це рішення виявилося правильним.
Згодом у кав’ярню влучив FPV-дрон, після чого вона повністю згоріла.
«Каса була 300 гривень на день»
Початок повномасштабної війни став, мабуть, найважчим періодом в історії бізнесу.
Після масової евакуації у Краматорську майже не залишилося людей.
«Каса в день була 300-800 гривень. Це був загальний виторг», — згадує Катерина.
Так тривало майже до літа 2022 року.
Багато співробітників залишили місто. Супермаркети не працювали. Постачальники зникли. У місті діяли лише два відділення «Нової пошти», а черги там могли тривати по кілька годин поспіль.
Щотижня Катерина самостійно вирушала до Дніпра.
Вона завантажувала автомобіль молоком, вершками, сирами, ягодами, фруктами, овочами, стаканчиками, кавою та всім необхідним для роботи.
«Я просто раз на тиждень повністю завантажувала машину і везла все назад до Краматорська», — розповідає вона.
Чотири місяці без світла, газу і тепла
Окремим випробуванням стали блекаути восени 2022 року.
Протягом майже чотирьох місяців у закладі фактично не було нормального електропостачання, тепла, газу та зв’язку.
«Ми мерзли. Не було світла. Не було опалення. Не було зв’язку. Це було дійсно дуже складно», — згадує підприємниця.
У той час у місті практично перестала існувати сфера сервісу.
Не було електриків, сантехніків, майстрів із ремонту обладнання.
Тому довелося вчитися всьому самостійно.
Сьогодні Катерина без перебільшення може відремонтувати кавомашину, замінити електричний автомат, перекрутити розетку або полагодити сантехніку.
«Я вмію все», — говорить вона, посміхаючись.
І додає, що за роки війни «стала дуже непоганим кризовим менеджером».
«Рожевий» — колір життя
До повномасштабної війни рожевий інтер’єр кав’ярні створювався для сімейної аудиторії, жінок та родин з дітьми.
Катерина завжди мріяла про доньку.
Саме тому заклад омріяний як своєрідний казковий простір — із рожевими стінами, диванами та атмосферою «будинку Барбі».
Після 2022 року все змінилося й гостей не стало взагалі.
Й сьогодні, та невелика частина місцевих, які залишилися у місті, відчувають на собі «рожеве тепло» та гостинну атмосферу цього місця.
Волонтерство як частина бізнесу
За роки повномасштабної війни навколо «Рожевої» сформувалася особлива спільнота.
Разом із гостями заклад регулярно збирає кошти для військових.
За словами Катерини, загальна сума допомоги вже перевищила пів мільйона гривень.
Заклад допомагав із придбанням автомобілів, спорядження, оплачував лікування та реабілітацію.
«Якщо люди, пов’язані з військом, дають тобі можливість заробляти, ти повинен віддавати щось у відповідь», — переконана вона.
На її думку, бізнес у прифронтових містах має нести особливу відповідальність.
«Треба пам’ятати, кому ти завдячуєш можливістю працювати», — говорить Катерина.
Новий етап у Харкові
Сьогодні підприємниця готується до відкриття нового закладу в Харкові.
Рішення продиктоване передусім турботою про родину та можливостей більш спокійного життя.
Втім, залишати Краматорськ Катерина не збирається.
Вона планує постійно їздити між двома містами, поєднуючи роботу та родину.
Новий заклад відкриватиметься вже під назвою «Рожева».
Саме так її кав’ярню давно називають мешканці Краматорська.
«Коли люди домовляються про зустріч, вони просто кажуть: “Давай у Рожевій”», — посміхається Катерина.
«Я живу день за днем»
Про майбутнє Катерина говорить дуже обережно.
Вона зізнається, що більше не будує довгострокових планів.
«Я живу максимум до кінця тижня. Далі нічого не планую», — каже вона.
Попри це, у неї є мрія.
Вона хоче знову мати великий виробничий цех, розвиватися як шеф-кондитер і повернути собі ту свободу творчості, яка була до війни.
І хоча вона розуміє, що одного дня може настати момент, коли доведеться залишити Краматорськ, сьогодні вона продовжує працювати саме тут.
Тому що поки живе місто — працює й «Рожева».
А разом із нею живе й надія, що навіть за кілька десятків кілометрів від фронту можна не лише виживати, а й продовжувати вірити та будувати майбутнє.
Усі фотоматеріали були отримані та використовуються з власного фотоархіву й за дозволом їх Власниці — Катерини Селедцової.
