Рішення, підтверджене прем’єр-міністеркою Джорджою Мелоні, має зміцнити міжнародний престиж італійської кулінарної культури та допомогти захистити її від численних імітацій, що роками турбують виробників та експертів, про що пише CNN.

За словами Мелоні, визнання ЮНЕСКО — це не просто відзнака, а підтвердження культурної ідентичності, адже італійська кухня для місцевих жителів є поєднанням традиції, ремесла, праці та справжнього національного багатства.

Цей успіх став завершенням трирічної кампанії Міністерства сільського господарства Італії, яке прагнуло привернути глобальну увагу до традиційних способів вирощування, збирання, приготування та подавання страв.

Редактор заявкової пропозиції, професор П’єр Луїджі Петрілло, у першому варіанті документа підкреслив, що готування в Італії давно вийшло за рамки задоволення базових потреб і стало багатошаровою щоденною практикою, у якій поєднуються досвід, ритуали та міжпоколінне передання знань. Саме це робить кухню країни унікальною та впізнаваною у світі.

Визнання ЮНЕСКО приходить на тлі активної боротьби Італії з так званими «фейковими» продуктами, включно з готовими соусами «карбонара», виробництвом підробленої оливкової олії та використанням назв, що імітують італійське походження товарів.

Міністр сільського господарства Франческо Лоллобриджа наголосив, що новий статус стане додатковим інструментом для захисту бренду «Made in Italy» та сприятиме розвитку регіональних виробників, створенню робочих місць і зміцненню локальних ланцюгів постачання.

Як і інші елементи нематеріальної культурної спадщини, від ручного дзвоніння до оперного співу чи ремесла неаполітанських піцайоло, італійська кухня відтепер матиме особливий охоронний статус.

Зазвичай такі рішення стимулюють туризм, хоча Італія й без того залишається одним із найвідвідуваніших напрямків у Європі. Втім, Мелоні зазначила, що країна очікує і економічний ефект, адже вже сьогодні експортує агропродукції на 70 мільярдів євро та є лідером ЄС за доданою вартістю сільського господарства.

У своїй заявці Італія акцентувала, що її «живі гастрономічні ландшафти» відображають біокультурне різноманіття країни, а кухня заснована на сезонності, ощадливих рецептах і сталих підходах до виробництва. Важливу роль відіграє й те, що кулінарні традиції передаються в родинах із покоління в покоління, формуючи емоційний зв’язок із їжею та зміцнюючи національну культурну пам’ять.

Усі представлені фото та відео матеріали отримані з відкритих публічних джерел, належать їх Власникам і публікуються виключно для ознайомлення читачів та не мають будь-якого комерційного використання. Також, для підготовки, обробки і корегування зображень та відео можуть бути використовані публічні сервіси з використанням штучного інтелекту.

#Новини Ресторанів #Новини Кафе #Новини Барів #Новини Готелів #Pro-HoReCa / Статті #Аналітичні огляди / Тенденції ринку #Постачальники HoReCa Україна

The post ЮНЕСКО надало італійській гастрономії унікальний статус культурної спадщини appeared first on HoReCa-УКРАЇНА.

Ця подія сталася у межах VI Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні тенденції розвитку індустрії гостинності» у Львові. Саме ця найбільша добірка бойківських наїдків, приготованих в одному закладі, стала підставою для встановлення рекорду.

Серед представлених страв — дзяма, книші, лиганці, банош, буляник, заправлений біб, ощипки, стиранка, терчані та «чорні» пироги, полонинська зупа, грибна юшка, а також десерт «Пень», улюблений ласунок Петра Франка.

До меню увійшов і «вар» — традиційний компот із сушеної садовини. Багато з цих страв раніше були маловідомі широкому загалу, хоча саме вони протягом століть формували щоденну кухню мешканців Бойківщини.

Ініціаторами рекорду стали власники ресторану Андрій Німець та Анастасія Бударенко, а також команда дослідників, які працюють над відродженням регіональних рецептів. До процесу реєстрації долучився й керівник Української школи гостинності Михайло Шевелюк.

Він наголосив, що успіх проєкту — це не лише гастрономічний жест, а культурний сигнал: «бойківська кухня знову звучить вголос і повертає собі заслужене місце в українському кулінарному наративі». На його думку, попит на автентичні страви демонструє зміну запитів гостей — «зростає цінність локальних продуктів, оригінальних смаків та історій, що стоять за ними».

Керівниця проєкту Книги рекордів України Лана Вєтрова підкреслила, що рекорд став першим у країні, пов’язаним саме з бойківською гастрономією. Вона зауважила, що кулінарна спадщина цього регіону є унікальним свідченням життя в гірських умовах, де прості продукти — картопля, гриби, біб, молочні вироби та вівсяне борошно — перетворювалися на поживні та винахідливі страви. Саме ці рецепти нині знову стають частиною культурної ідентичності та можуть посилювати туристичну привабливість регіонів.

Як розповів ресторатор Андрій Німець, дослідження бойківської кухні почалося з книги «101 рецепт бойківської кухні», яка стала основою роботи команди та відправною точкою для практичного відтворення старовинних рецептів. Книга, за його словами, настільки стала настільною для кухарів, що буквально «розлітається по сторінках», — і це свідчить про масштаб і системність їхньої праці.

Важливим елементом проєкту стала участь Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського. Завідувачка кафедри готельно-ресторанного бізнесу Марія Паска наголосила, що встановлений рекорд має наукове значення, адже поєднує академічні дослідження з практичним застосуванням у сфері гостинності. Вона підкреслила, що ініціативи такого масштабу формують підґрунтя нової української гастрономічної школи, яка не лише популяризує традиційні рецепти, а й переосмислює їх у професійній площині.

Завдяки підтримці ректора університету Ярослава Свища проєкт став частиною ширшого культурного процесу — системного збереження традицій та інтеграції автентики в сучасну індустрію гостинності. Учасники події наголошують: рекорд у Львові — це лише початок тривалої роботи з відродження сотень забутих страв.

Усі фото матеріали надані з боку організаторів заходу, не мають комерційного використання та належать їхнім Власникам.

#Новини Ресторанів #Новини Кафе #Новини Барів #Новини Готелів #Pro-HoReCa / Статті #Аналітичні огляди / Тенденції ринку #Постачальники HoReCa Україна

The post Бойківська кухня в ресторані у Львові — національний рекорд в Україні appeared first on HoReCa-УКРАЇНА.

Її нова книжка To Die For: A Cookbook of Gravestone Recipes («Варто померти за це: Книга рецептів з надгробків»), що вийшла на початку жовтня цього року, зібрала рецепти, настільки улюблені їхніми авторами, що ті залишили їх на надгробках.

До збірки увійшло 40 рецептів із різних куточків світу — від домашнього печива до сирних соусів і соусів «ранч». Серед цікавого — печиво Шерон Лоренс, сирний дип Деб Нельсон і соус доктора Марті Вулфа. Хоча більшість авторів цих рецептів вже пішли з життя, їхні страви, викарбувані на камені, залишилися як «смачна пам’ять» про них.

Від архівів до кулінарної спадщини

Ідея книжки народилася не як гастрономічний проєкт. Під час пандемії COVID-19 Розі Ґрант, студентка магістерської програми з бібліотекознавства в Університеті Меріленду, проходила стажування в історичному Конгресовому цвинтарі у Вашингтоні. Вона створила TikTok-акаунт @ghostlyarchive, щоб розповідати про життя цвинтаря, а згодом натрапила на перший надгробок із рецептом — спринц-печиво Наомі Міллер-Доусон у Брукліні.

Інгредієнти були простими: масло, цукор, ваніль, яйце, борошно, розпушувач і сіль. Розі приготувала ці ласощі, зняла відео й виклала його в мережу — саме з цього почалася її подорож кулінарними пам’ятками.

Спершу вона думала, що подібних надгробків лише кілька. Та з часом знайшла десятки, створивши власний мініархів із даними про померлих, місця поховань, некрологи й спогади родичів. Її TikTok-сторінку сьогодні переглядають понад 200 тисяч підписників — люди, які теж діляться сімейними історіями про страви, що нагадують їм про близьких.

«Я постійно думаю, що хотіла б знати цих людей особисто. Вони здаються неймовірними», — розповідає Ґрант.

Кулінарна карта пам’яті

Щоб створити книжку, Ґрант подорожувала Сполученими Штатами, відвідуючи кожен надгробок, де зберігався рецепт. Вона спілкувалася з родичами авторів страв, дізнавалась історії їхнього життя й відтворювала рецепти у себе вдома. Найвіддаленішим пунктом стала Аляска, куди вона летіла трьома рейсами, аби побачити надгробок Бонні Джун Рейні Джонсон у місті Ном.

Не всі герої книжки — померлі. Троє з них — Пеґґі Ніл, Сінді Кларк-Ньюбі та Крістін Геммілл — ще живі, просто завчасно залишили кулінарну пам’ять про себе.

Досліджуючи тему смерті й пам’яті, Ґрант долучилася до руху death-positive, що заохочує відкрито говорити про смерть і сприймати її як частину життя. Вона проводить паралелі між культурами, які поєднують їжу та поминання: мексиканський Día de los Muertos чи азійський Фестиваль голодних духів. У США, нагадує вона, колись теж було звично влаштовувати пікніки на цвинтарях — на спеціальних «столових» надгробках.

Їжа як мова любові

Сьогодні Розі Ґрант живе в Лос-Анджелесі, працює в Центрі Барбри Стрейзанд при UCLA, що займається жіночими студіями, і продовжує розширювати свою кулінарну колекцію пам’яті. Вона планує відвідати перший європейський надгробок із рецептом — у Нідерландах.

Разом із партнером Ґрант вже думає про власний надгробок на Конгресовому цвинтарі. Каже, що, ймовірно, викарбує там рецепт свого улюбленого лінгвіні з молюсками.

«Їжа — це мова любові, — каже вона. — Усі ці люди поєднані одним: вони справді любили готувати й через це залишили частинку себе іншим».

Усі представлені фото та відео матеріали отримані з відкритих публічних джерел, належать їх Власникам і публікуються виключно для ознайомлення читачів та не мають будь-якого комерційного використання. Також, для підготовки, обробки і корегування зображень та відео можуть бути використовані публічні сервіси з використанням штучного інтелекту.

#Новини Ресторанів #Новини Кафе #Новини Барів #Новини Готелів #Pro-HoReCa / Статті #Аналітичні огляди / Тенденції ринку #Постачальники HoReCa Україна

The post Книга рецептів, викарбуваних на надгробках від Розі Грант appeared first on HoReCa-УКРАЇНА.

Міжнародна асоціація донера (Udofed) зі Стамбула відкликала свою заявку до Євросоюзу на внесення цієї страви до реєстру як «гарантованої традиційної», про що повідомило видання Bild.

Заявку подали ще три з половиною роки тому. Вона передбачала, що всі донери в ЄС мали б виготовлятися за суворими турецькими вимогами. У Німеччині такі правила сприйняли з осторогою, адже рецептури в заяві суттєво відрізнялися від тих, до яких звикли місцеві споживачі. Зокрема, Туреччина прагнула регламентувати навіть інструменти для приготування — наприклад, обов’язковий ніж довжиною 55 см для нарізання м’яса.

Єврокомісія підтвердила, що заявку було відкликано 23 вересня 2025 року. У Брюсселі визнали, що шанси Туреччини на успіх останнім часом були майже нульовими. У Німеччині ж стояло на кону чимало, адже тут працює близько 18,5 тисяч донерних. За оцінками експертів, у разі ухвалення турецької заявки 80–90% закладів більше не могли б називати свою страву «донером». Це означало б фактичну заборону популярної версії кебаба, яка стала невід’ємною частиною німецької вуличної кухні.

Федеральне міністерство сільського господарства, продовольства й батьківщини Німеччини привітало відмову Туреччини від подальшої боротьби. Там заявили, що інший результат міг би мати серйозні наслідки для виробників, ресторанного бізнесу та споживачів. Представник німецької асоціації виробників донера Ердоган Коч наголосив, що різноманіття німецьких версій кебаба не лише збережеться, а й надалі розширюватиметься.

Євродепутатка від ХДС Маріон Вальсманн нагадала, що хоча витоки донера — у Туреччині, саме турецькі мігранти зробили його популярним у Німеччині, де страва набула багатьох варіацій і фактично стала частиною національної гастрономічної культури.

Анна Кавацціні з партії «Зелені» додала, що спроба закріпити турецький донер у статусі «гарантованої традиційної страви» була нереалістичною, адже рецепт постійно змінювався й пристосовувався до нових смаків. Водночас вона зауважила, що справа мала й серйозний бік: офіційне визнання надає споживачам гарантію автентичності та якості традиційних продуктів.

Важливим є й гастрономічний аспект. У Німеччині донер зазвичай подають у піті з капустою чи салатом, щедро приправляючи соусами. Натомість у Туреччині він часто подається на рисі або в лаваші з картоплею, помідорами та гострим перцем. У Стамбулі іноді додають навіть плавлений сир.

Таким чином, завершення «донерної війни» дозволяє Німеччині й далі зберігати свій унікальний варіант страви, який став символом багатокультурності та повсякденної їжі багатьох людей. Турецька ж сторона зберігає можливість просувати власні гастрономічні традиції без обмежень для інших.

Усі представлені фото та відео матеріали отримані з відкритих публічних джерел, належать їх Власникам і публікуються виключно для ознайомлення читачів та не мають будь-якого комерційного використання. Також, для підготовки, обробки і корегування зображень та відео можуть бути використовані публічні сервіси з використанням штучного інтелекту.

#Новини Ресторанів #Новини Кафе #Новини Барів #Новини Готелів #Pro-HoReCa / Статті #Аналітичні огляди / Тенденції ринку #Постачальники HoReCa Україна

The post «Донерна війна» завершилася — Туреччина відкликала заявку на реєстрацію кебаба в ЄС appeared first on HoReCa-УКРАЇНА.

З TikTok до ресторанів Лос-Анджелеса та Нью-Йорка, він став модною сенсацією та одночасно об’єктом кулінарних суперечок, про що пише Guardian.

Цієї весни в пекарні Fillmore Bakery у Сан-Франциско, яка спеціалізується на десертах старої школи, почало відбуватися щось дивне.

Схвильовані клієнти продовжували питати співвласницю пекарні, Олену Базеджіо: «Ви бачили про торт «Принцеса» в інтернеті?»

Куполоподібний шведський багатошаровий торт, покритий зверху гладким шаром зеленого мариципану, раптово став вірусним, збільшивши продажі цього торту, який і без того був бестселером пекарні.

Після майже століття скромної популярності в Європі, «princesstårta» раптом з’явилася майже всюди: у меню модних ресторанів Лос-Анджелеса та Нью-Йорка, у тренді TikTok, навіть у надихаючих ароматах свічок від бутикових лайфстайл-брендів.

Шведське консульство в Сан-Франциско підтвердило це явище, повідомивши Guardian, що ця тенденція, схоже, зумовлена інноваційними американськими кондитерами, такими як Ханна Зіскін, чия піцерія в Echo Park запропонувала елегантний редизайн розкішної випічки, а також онлайн-інфлюенсерами у сфері їжі, деякі з яких запропонували американським пекарям більш «доступні» версії цього старовинного десерту.

Переосмислення одного з найулюбленіших десертів Швеції як модної насолоди може здатися черговою ретро-модою, як-от відновлена популярність мартіні чи ікри. Але як продукт європейської країни з найвищим рейтингом гендерної рівності між чоловіками та жінками, торт «Принцеса» є більш підривним, ніж може здатися його гладенька марципанова поверхня.

Зрештою, це торт настільки складний у приготуванні, що він став одним із перших технічних викликів на шоу «Велике британське випікання»: його марципановий купол без зморшок – це справжній подвиг кухонної інженерії.

Фактично, винахід торта приписують видатній шведській вчительці домоводства на ім’я Дженні Окерстрем, серед учнів якої в її «відомій кулінарній школі» на початку 1900-х років були принцеси 
Швеції. Окерстрем перетворила цей досвід на «Prinsessornas Kokbok» 1929 року, популярну збірку рецептів, присвячену її трьом королівським ученицям.

«Ці шведські рецепти гарного смаку рекомендовані їхніми величностями Маргарет, Мертою та Астрід її величності американській домогосподарці», – обіцяв англійський переклад кулінарної книги 1936 року.

Рецепт Окерстрьом «ґрентарти», або зеленого пирога, покритого марципаном, включено до одного з пізніших видань її кулінарної книги.

Торт «Принцеса» згодом став культовим шведським десертом, який подають на дні народження, випускні та корпоративні вечірки. Традиційно влаштовуються суперечки за те, хто з’їсть марципанову троянду, що знаходиться на вершині купола. Шведське бюро туризму підрахувало, що щороку в країні продається півмільйона «Prinsesstårtor». З 2004 року щовересня навіть проводиться «тиждень торта принцеси», під час якого частина коштів від продажу тортів передається королівській благодійній організації.

Для Емелі Кільстром, власниці ресторану, яка виросла у Швеції, а зараз мешкає в Нью-Йорку, торт «Принцеса» був настільки поширеним, що здавався трохи нудним. «Особисто я не була його великою шанувальницею», – сказала вона. «Ми завжди їмо його однаково – жодних варіацій не було».

Для свого нового французько-скандинавського ресторану Hildur у Брукліні Кільстрем вирішила переосмислити класичний десерт. Разом із Саймоном Ріхтманом, шеф-кухарем, який колись працював у шведському консульстві в Нью-Йорку, вона розробила рожеву версію торта на одну порцію з королевським джемом – сумішшю чорниці та малини – замість малинового джему, а також легшим дипломатичним кремом замість традиційної кондитерської начинки.

У її ресторані «це на кожному столі», — сказала Кільстром. «Забавно, як це стало таким феноменом».

Неподалік у Брукліні власники BonBon, відомого завдяки TikTok шведського магазину «цукеркових салатів», відкрили Ferrane, шведську пекарню, яка пропонує власний варіант торта «Принцеса». За словами Кільстрома, їхні міні-кекси у коктейльних келихах були натхненні шведським рестораном Sturehof, який тепер подають крихітний торт «Принцеса» у круглому келиху-купе.

Йоганна Бломгрен зі Sturehof представила свій оновлений торт «Принцеса» у Стокгольмі минулого вересня, а речник ресторану заявив, що класичний десерт переживає «відродження» як у Швеції, так і в США.

Версія з коктейльним келихом набула популярності набагато більше, ніж очікували шведські ресторани. «Багато гостей приходять до нас спеціально, щоб спробувати його – деякі навіть згадують, що подорожували країною лише заради торта», – написав речник Sturehof.

У Лос-Анджелесі Зіскін також змінила традиційний рецепт, приготувавши свій шифоновий торт з оливковою олією, щоб надати йому смаку «трохи більш пікантного, трохи більш трав’янистого», додавши маскарпоне до збитих вершків для «пікантної нотки» та приготувавши як свій «супер терпкий» малиновий джем, так і марципан з нуля.

«Він справді легкий – шари легкі», – сказав Зіскін. «Це те, що можна закінчити».

Замість того, щоб формувати з тортів складні куполи, Зіскін виготовляє свої торти «Принцеса» з довгих округлих «колод». Шматочки торта настільки популярні, що їх розпродають майже щовечора: «Люди заздалегідь пишуть нам електронні листи та просять приготувати їм шматочки на вечерю», – сказала вона.

В інтернеті точаться дебати щодо того, де знайти найкращий торт «Принцеса» у Сполучених Штатах. Серед претендентів є Quarter Sheets: Зіскін сказала, що також часто згадуються Lost Larson у Чикаго, Sant Ambroeus у Нью-Йорку та Copenhagen Pastry у Лос-Анджелесі.

Зіскін сказала, що оскільки торт «Принцеса» набирає популярності, вона рада бачити, як люди продовжують експериментувати зі смаками традиційного торта. І додала: «Мені цікаво подивитися, як на це відреагують певні країни».

Усі представлені фото та відео матеріали отримані з відкритих публічних джерел, належать їх Власникам і публікуються виключно для ознайомлення читачів та не мають будь-якого комерційного використання. Також, для підготовки, обробки і корегування зображень та відео можуть бути використовані публічні сервіси з використанням штучного інтелекту.

#Новини Ресторанів #Новини Кафе #Новини Барів #Новини Готелів #Pro-HoReCa / Статті #Аналітичні огляди / Тенденції ринку #Постачальники HoReCa Україна

The post Старовинний шведський десерт — торт «Принцесса» підкорює світ appeared first on HoReCa-УКРАЇНА.

Книга, яка вийде у жовтні, міститиме 100 рецептів, натхненних 12 знаками Зодіаку.

Кожен коктейль «вловлює суть свого знаку зодіаку» завдяки ретельно підібраним інгредієнтам та «незабутній» подачі.

Наприклад, «Перлинний дощ» – це данина пам’яті музиканту Прінсу, який був Близнюком. У подачі поєднуються грушевий лікер, медовий сироп, просекко та «краплі індиго», а сухий лід додає драматичності.

Тим часом, коктейль Breaking & Eggs натхненний «природною схильністю Діви до кулінарії». До складу коктейлю входять солодовий віскі, Martini Riserva Speciale Rubion, банановий лікер, коричний сироп, кленовий сироп та біттер Bitter Truth Jerry Thomas.

Скорпіонам варто насолодитися Smokey Paloma через їхню «вроджену схильність до розгадування таємниць». У цьому напої поєднуються текіла з манго та чилі, Pampelle Ruby Aperó, цукровий сироп та пиво Schöfferhofer.

Кожен знак зодіаку також поєднується з безалкогольним коктейлем.

Раніше цього року генеральний директор The Alchemist Саймон Поттс розповідав про зростання попиту на «емпіричні враження від пиття».

У лютому барна група відкрила перший у Великій Британії постійний бар Negroni у співпраці з Campari.

Усі представлені фото та відео матеріали отримані з відкритих публічних джерел, належать їх Власникам і публікуються виключно для ознайомлення читачів та не мають будь-якого комерційного використання. Також, для підготовки, обробки і корегування зображень та відео можуть бути використовані публічні сервіси з використанням штучного інтелекту.

#Новини Ресторанів #Новини Кафе #Новини Барів #Новини Готелів #Pro-HoReCa / Статті #Аналітичні огляди / Тенденції ринку #Постачальники HoReCa Україна

The post Алхімік поєднує коктейлі зі знаками зодіаку appeared first on HoReCa-УКРАЇНА.

Цю країну вважають батьківщиною кави, і вона переживає нову хвилю популярності завдяки традиційним методам вирощування та обробки зерна. Єменська кава поступово перетворюється на справжній гастрономічний тренд у США та в усьому світі.

Кава з історією

Ємен — одна з найстародавніших кавових країн. Саме звідси, з порту Моха, походить назва популярного напою mocha. Попри складну економічну ситуацію та тривалий військовий конфлікт, фермери в Ємені й досі вирощують каву вручну, на гірських схилах, сушать її на сонці — без автоматизації й хімічної обробки. Така праця вимагає більше часу і зусиль, але дарує складний, багатогранний смак із фруктовими нотками. Не дивно, що вартість єменської кави сягає $30 і більше за фунт.

Qahwah House — початок американської історії

Поштовх новій хвилі популярності дав Ібрагім Альхасбані, засновник мережі кав’ярень Qahwah House. У 2017 році він відкрив свою першу крамницю в Дірборні, штат Мічиган, маючи за плечима лише заощадження, кредитні картки й домашню кавову машину. Його мета була простою: познайомити американців зі смаком, у якому поєднано родинну спадщину та культурну ідентичність.

Сьогодні Qahwah House має близько 25 закладів по всій країні — від Детройта до Лонг-Айленда, з новими локаціями в процесі відкриття у Вірджинії та Індіані. Паралельно розвиваються й інші бренди: Socotra Coffee House, Haraz, Moka & Co., Bayt Al Mocha — разом вони формують нову кавову карту США.

Більше, ніж просто кава

Успіх єменських кав’ярень — не лише у смаку. Це місця спільноти, які працюють допізна, приймають гостей усіх поколінь, пропонують живу музику, десерти та святкування. Під час Рамадану кав’ярні стають центрами вечірніх зустрічей після іфтару — традиційного розговіння. Їхня атмосфера — тепла й домашня, з настінними фресками, родинними фото, скляними вітринами з солодощами.

У меню — не лише класичний напій. Єменський латте зі спеціями й медом, qishir — напій із висушеної кавової оболонки, без кофеїну, а також різноманітні холодні фрапе з фісташками, шоколадом чи фініками. Багато з них — адаптація під сучасні смаки, але з повагою до класичних традицій.

Смак аутентичності

У міру того як американські споживачі дедалі частіше шукають «справжнє» — не шаблонне й не масове — єменська кава знаходить своє місце. Водночас зростає й чисельність арабської діаспори, яка підтримує такі ініціативи, зберігаючи власну ідентичність і поширюючи її назовні.

Попри це, конкуренція з гігантами на кшталт Starbucks (17 тис. закладів у США) чи Dunkin (майже 10 тис. кав’ярень) залишається складною. Відкрити кав’ярню Qahwah House коштує від $656 тис. до $1 млн — суттєва інвестиція. Утім, експерти вважають, що потенціал для росту — великий, особливо в регіонах, де такі формати поки не представлені: Північний Схід США, Флорида та інші регіони.

Кава з місією

Альхасбані не планує зупинятися. Він відхилив пропозиції інвесторів викупити частку бізнесу й наполягає: Qahwah House буде ексклюзивно про єменську каву. “Ми хочемо побудувати бренд, який залишиться після мене,” — говорить він.

Історія єменської кави — це не лише про напій. Це приклад того, як смак може стати мовою культури, форматом об’єднання та способом зберегти спадщину в глобалізованому світі.

Усі представлені фото та відео матеріали отримані з відкритих публічних джерел, належать їх Власникам і публікуються виключно для ознайомлення читачів та не мають будь-якого комерційного використання. Також, для підготовки, обробки і корегування зображень та відео можуть бути використовані публічні сервіси з використанням штучного інтелекту.

#Новини Ресторанів #Новини Кафе #Новини Барів #Новини Готелів #Pro-HoReCa / Статті #Аналітичні огляди / Тенденції ринку #Постачальники HoReCa Україна

The post Як єменська кава підкорює світ завдяки смаку й традиціям appeared first on HoReCa-УКРАЇНА.

«Минулої зими ми з чоловіком подавали цю страву на спільній вечері під назвою «Ханукалікімака» — поєднання свят Ханука та Калікімака, гавайську фразу «Веселого Різдва», оскільки я з Гаваїв» — розповідає Кікі.

Як зробити Poke Latkes

Приготування поке

• Переконайтеся, що риба очищена від шкіри і кісток, та підготоване філе.
• Наріжте рибу невеликими шматочками та покладіть у миску для змішування.
• Додайте майонез, насіння кунжуту та цибулю.
• Змішайте 1 столову ложку соусу помірно гострого чилі (або іншого м’якого гострого соусу). Спробуйте на смак, у разі потреби, додайте трохи більше соусу для кислоти, тепла та імбирного смаку.
• Приправити морською сіллю за смаком. Накрийте кришкою та охолодіть, поки готуєте латкес.

Приготуйте латкес

• Картоплю та цибулю дрібно натерти на тертці або у кухонному комбайні.
• Змішати з сіллю і процідити суміш, віджимаючи якомога більше рідини.
• Додайте оцет, потім додайте борошно.
• Сформуйте 4–6 оладкі, видавівши зайву рідину.
• Розігрійте рафіновану олію на сковороді до 175-180С.
• Шумівкою обережно покладіть латкес у гарячу олію. Обсмажити до золотистої скоринки з усіх боків.
• Вийміть з олії та покладіть на решітку. Відразу посипати сіллю.
• Подавайте негайно або розігрійте в один шар при 165С протягом 7-10 хвилин.

Зберіть блюдо

• Нанесіть холодний сок на гарячий латке для контрасту температури та текстури.
• Злегка посипте кацуобусі або фурікаке (стружка сушенного та копченного тунця боніто).
• Подавайте негайно та насолоджуйтесь.

Інгредієнти

Для Поке

• Свіжа червона риба (наприклад, лосось або тунець): 450-500г.
• Помірно гострий соус чілі (або інший м’який гострий соус): 1 столова ложна, за смаком
• Майонез: 2 ст.л.
• Підсмажений кунжут: 2 ч.л
• Цибуля (як біла, так і зелена частина): 1 пучок (дрібно нарізаний)
• Морська сіль: 5г., за смаком

Для Латкесів

• Червона картопля: 3 шт. (помитих, але не очищених)
• Середня цибуля: 1 шт.
• Оцет (яблучний, солодовий або білий винний): 1 ст.л.
• Морська сіль: 1/4 чайної ложки (плюс більше для завершення)
• Універсальне борошно: 2 столові ложки (плюс більше, якщо потрібно)
• Нейтральна олія (наприклад, рапсова, рослинна або з авокадо): для смаження
• Кацуобуші (або фурікаке): 2-4г. для гарніру

Усі представлені фото та відео матеріали отримані з відкритих публічних джерел, належать їх Власникам і публікуються виключно для ознайомлення читачів та не мають будь-якого комерційного використання. Також, для підготовки, обробки і корегування зображень та відео можуть бути використовані публічні сервіси з використанням штучного інтелекту.

The post Poke Latkes: хрусткі картопляні оладки зі свіжою рибою appeared first on HoReCa-УКРАЇНА.

Teh Tarik — пінистий молочний чай, який вважається неофіційним національним напоєм Малайзії. Гарячий чорний чай із солодким згущеним молоком не менш популярний у сусідніх країнах, таких як Сінгапур. Малазійці та сінгапурці питимуть цей чай у будь-який час доби.

«Малайзія — одна з небагатьох країн, де ви можете отримати каву та чай 24 години на добу», — каже Анже Бранка, шеф-кухар і власник Kampar, малайзійського ресторану у Філадельфії.

Teh Tarik перекладається як «тягнутий чай». Саме цей метод підготовки напою відрізняє «тарик» від звичайного чаю з молоком. Тоді як у світі кави є чемпіонати бариста, у Малайзії є чемпіонати з приготування «таріка». Учасники демонструють свій талант у витягуванні чаю, переливаючи за спиною гарячий чай з однієї металевої чашки в іншу.

Культура вуличної їжі Малайзії

Teh Tarik є символом перанаканської культури, яка відноситься до людей змішаної спадщини, більшість з яких походять з Південно-Східної Азії. Напій виник завдяки винахідливості індійських іммігрантів-мусульман під час британського колоніального періоду, знайшовши подальшу популярність у традиційних кав’ярнях, які називаються kopitiams, якими керували китайці Перанака.

За словами Кіо Панга, шеф-кухаря та власника Kopitiam у Нью-Йорку, Teh Tarik є соціальною справою в Малайзії. Там ви не йдете в бар чи клуб, щоб погуляти. На відміну від США, де «тусовка зазвичай включає алкоголь, якщо ви їдете до Малайзії і тусуєтеся, ми завжди споживаємо чай і каву».

Ви можете знайти «тарик», який часто подають на вулицях, а копітіамс пропонують цей напій протягом дня. У кіосках мамак, які є закладами вуличної їжі, якими зазвичай керують сім’ї індійських мусульман, «тарік» і «роті канаї», південноіндійські пластівці, які подають до ночі.

І Малайзія, і Сінгапур вважають «тарік» своєю місцевою фірмовою стравою, а копітіам поширився в інших країнах Південно-Східної Азії, наприклад в Індонезії. 

«Тости кайя, яйце некруто та тарік — усе це є сінгапурськими основними продуктами», — каже Валенсія Тон, американка індонезійського походження, яка володіє кав’ярнею Uncle Fung Coffee Stall у Лос-Анджелесі.

Що таке «тарик»?

Teh Tarik готується з міцного чорного чаю та згущеного молока. Але те, що відрізняє його від чаю з молоком, так це метод «витягування», який використовується для його приготування, і його фірмову пінку. Щоб заварити чай, суміш гарячого чаю та згущеного молока розливають туди-сюди між двома ємностями, поки не утвориться насичена консистенція.

Китайський чай з’явився в Малайзії в 15 столітті. У 1929 році британський бізнесмен створив плантацію BOH у родючому нагір’ї Камерон в Малайзії, яка стала першою чайною плантацією в країні. Відомо, що ґрунт і клімат регіону дають міцний чорний чай з високим вмістом дубильних речовин. 

На початку 20 століття чай був цінним товаром. Усе листя було позначено для експорту до англійців, що коштувало місцевим жителям занадто дорого. Однак чайні залишки, що залишилися в процесі виробництва, були дешевими і легкодоступними. Коли напій заварюється, у результаті виходить чай міцніший і містить більше танінів, ніж і без того міцний чорний чай Камерон Хайлендс. Індійські іммігранти-мусульмани виявили, як зробити чай кращим за допомогою додавання згущеного молока, щоб підсолодити його.

Чай, який використовується в напої, повинен витримувати солодкість згущеного молока. Традиційний «тарік» готується з чаю, вирощеного в Малайзії. Його заварюють через тканинний фільтр, відомий як чайний носок, який краще фільтрує дрібний чай.

«Хоч чай в інших країнах асоціюється з висококласною культурою та людьми, «тарік» — це дуже приземлений місцевий малайзійський напій із одними з найкращих чаїв у світі».

Усі представлені фото та відео матеріали отримані з відкритих публічних джерел, належать їх Власникам і публікуються виключно для ознайомлення читачів та не мають будь-якого комерційного використання. Також, для підготовки, обробки і корегування зображень та відео можуть бути використовані публічні сервіси з використанням штучного інтелекту.

#Новини Ресторанів #Новини Кафе #Новини Барів #Новини Готелів #Pro-HoReCa / Статті #Аналітичні огляди / Тенденції ринку #Постачальники HoReCa Україна

The post Малайзійський чай із пінним молоком Teh Tarik є частиною багатої культури вуличної їжі країни appeared first on HoReCa-УКРАЇНА.

Безсумнівно, ми перебуваємо в золотому віці сендвічів. Звичайно, існують сотні класичних сендвічів у різних культурах, усі вони смачні та заслуговують на визнання, але WFC визначає надзвичайні інновації щодо сендвічів в світі.

Джонсон забрав додому винагороду за перше місце з розплавленим, підсмаженим і злегка гострим кубинсько-італійським сендвічем зі смаженою свининою із зеленим чилі моджо, і він сподівається виграти ще більший приз цього березня.

Що таке Чемпіонат світу з їжі?

WFC — це всесвітнє змагання з харчових продуктів, у якому щороку проводиться понад 800 кваліфікаційних подій, щоб визначити, хто може змагатися в кожній із 12 категорій на першому п’ятиденному заході.

Категорії чемпіонату включають «Чемпіон світу з бекону», «Чемпіон світу з супів», «Чемпіон світу з десертів», «Чемпіон світу з локшини» та, звичайно, «Чемпіон світу з сендвічів». Філ Джонсон був останнім переможцем цієї категорії, що принесло йому титул Чемпіона світу з сендвічів 2024 року.

Пізніше цього місяця з 28 по 30 березня в Бентонвіллі, штат Арканзас, усі 12 чемпіонів категорій знову змагатимуться, але цього разу один проти одного. Той, хто переможе у цьому фінальному протистоянні під назвою «Фінальний стіл», отримає приз у розмірі 150 000 доларів США.

Який сендвіч посів перше місце?

Два сендвічі були вирішальними для перемоги Джонсона в листопаді. Він почав у першому раунді конкурсу з «Нешвільського гарячого корейського хрусткого курячого ф’южн-сендвіча», який включає мариновану в гочуджанг курку, булочку бріош, салат з кімчі та пікантні солоні огірки. Судді поставили творінню ідеальну оцінку, відправивши його до другого й останнього раунду.

Далі Джонсон поєднав італійські та кубинські смаки, щоб створити сендвіч, який продемонстрував його талант у повільному приготуванні м’яса: кубинсько-італійський сендвіч із смаженою свининою із зеленим чилі моджо.

У середині підсмаженого кубинського рулету ця страва містила мариновану, повільно смажену свинячу лопатку, плавлений сир проволоне, приправу з гострого перцю, мортаделлу та капіколу. Достатньо сказати, що якщо ви любите свинину, то це бутерброд для вас.

Якщо це не очевидно з унікальних комбінацій інгредієнтів у цих двох сендвічах, Джонсон є майстром змішування різних смакових профілів і культурних впливів. Багато в чому це завдяки тому, де пройшло його дитинство.

«Коли я виріс у самому центрі Нью-Йорка, моя кулінарна подорож почалася в моїй різноманітній спільноті, де я навчився поєднувати смаки з усього світу», — розповідає пітмейстер. «Ось як я відточив свій унікальний підхід до барбекю у вільному стилі, порушивши традиційні межі та використавши сміливі смаки».

Хоча Джонсон є фахівцем з барбекю, він зазначає, що м’ясо – не єдина увага в сендвічі. «Коли я готую бутерброд, уся справа в балансі», — каже він.

«Вам потрібен хрускіт від свіжих овочів, пікантне багатство ідеально приготованого м’яса та вершкового смаку від соусів, які об’єднують усе це воєдино. Кожен шар має значення! Мета полягає в тому, щоб створити вибух смаку, щоб кожен бажав скуштувати ще».

Усі представлені фото та відео матеріали отримані з відкритих публічних джерел, належать їх Власникам і публікуються виключно для ознайомлення читачів та не мають будь-якого комерційного використання. Також, для підготовки, обробки і корегування зображень та відео можуть бути використовані публічні сервіси з використанням штучного інтелекту.

#Новини Ресторанів #Новини Кафе #Новини Барів #Новини Готелів #Pro-HoReCa / Статті #Аналітичні огляди / Тенденції ринку #Постачальники HoReCa Україна

The post Сендвіч №1 у світі на World Food Championships поєднує кубинські та італійські смаки appeared first on HoReCa-УКРАЇНА.